Дорога як квест, навчання як підтримка: про інклюзію без меж

5 лютого у Чернівецькому ЗДО №20 «Ластів’ятко» асистенти вихователів продовжили свою неформальну освіту, всупереч небезпечним погодним умовам. Ожеледиця під ногами перетворила дорогу до практикуму на справжній квест, але сильнішою за страх стала колективна потреба в безпечній спільноті.

Черговий практикум, зорганізований консультантом Центру Оксаною Гордійчук, починався в практики. З досвіду присутності. І лише потім – із теоретичних аргументів. Бо педагогічні технології інклюзивного навчання не живуть у презентаціях самі по собі. Вони оживають у живому контакті. Тут його не просто відстежували за відеопереглядом – його встановлювали: поглядом, жестом, паузою, уважністю до іншого.

Про емпатію не говорили – її демонстрували дією, рефлекторно допомагаючи учасниці, яка травмувалася дорогою до заходу.

Через музику вчилися відстежувати власний емоційний стан, усвідомлюючи, як важливо в інклюзивній діяльності помічати і дитину, і себе в контакті з нею.

Чому це важливо? Бо інклюзія – це професійна необхідність бути чутливими, живими й здатними створювати безпеку навіть у нестабільних українських реаліях.